За межами стереотипів: історія Єлизавети Шульгіної про волонтерство та турецьку гостинність

З 8 січня по 7 березня 2026 року волонтерка Єлизавета Шульгіна брала участь у проєкті Європейського корпусу солідарності (ESC) у місті Газіантеп, Туреччина. Приймаючою стороною виступила організація Sosyal Fabrika — соціальне підприємство, яке з 2012 року займається питаннями сталого розвитку, інклюзії та молодіжної роботи.

 

 

Про проєкт та діяльність волонтерів

Основною метою ініціативи було занурення молоді в інше культурне середовище через працю на користь місцевої громади. Програма передбачала інтенсивний графік: 7 годин роботи щодня протягом п'ятиденного робочого тижня.

Діяльність Єлизавети охоплювала широкий спектр соціальних та освітніх напрямків:

  • Робота з дітьми: допомога вихователям у дитячому садку, проведення творчих занять та ігор.

  • Соціальна підтримка: участь у програмі Food Donation — приготування та роздача їжі людям у складних життєвих обставинах, а також допомога безпритульним тваринам.

  • Освіта та дозвілля: організація розмовних клубів (Speaking Clubs) для місцевих жителів, заняття з гончарства, малювання та шиття в культурному центрі.

  • Громадські акції: волонтерство в сільських школах, підтримка екологічних ініціатив та донорських центрів.

 

 

Побут та умови

Програма ESC забезпечила волонтерку всім необхідним для комфортного перебування: проживання у повністю обладнаній квартирі, щоденні виплати на харчування та кишенькові витрати (загалом 12 євро на добу), страхування та менторську підтримку. Також волонтери мали можливість вивчати турецьку мову, що сприяло швидшій адаптації.

 

 

Враження учасниці: за межами стереотипів

За словами Єлизавети, цей досвід став одним із найбільш насичених у її житті. Попри початкові побоювання родини та поширені стереотипи щодо безпеки в Туреччині, реальність виявилася іншою.

«Турецька культура багато в чому близька до української — у теплоті людей, гостинності та емоційності. Я закохалася в цю багатокультурність, поєднання традицій та стилю життя», — ділиться волонтерка.

Окрім виконання основних завдань, важливу роль відіграв неформальний аспект проєкту: спонтанні подорожі новими містами, знайомства з людьми з усього світу та дослідження місцевої кухні. Єлизавета наголошує, що два місяці проєкту стали для неї «окремим маленьким життям», яке навчило знаходити підхід до кожного та приймати нестандартні рішення.

 

Волонтерка висловлює вдячність за можливість отримати такий досвід, який дозволив поєднати професійний розвиток у сфері соціальної роботи з особистісним зростанням.