Коли чужі люди стають домом: чесна історія про два тижні волонтерства в Бельгії
Два тижні волонтерства — це багато чи мало? Коли цей час проходить у затишному бельгійському селі Суньї, посеред лісів та тиші, у центрі для людей, які втратили свої домівки, два тижні перетворюються на маленьке окреме життя. З 25 квітня по 9 травня 2026 року наша волонтерка Наталія Свиридкова пережила досвід, який змусив її серце стати м'якшим, а погляд на світ — відкритішим.
Проєкт у Centre Fedasil de Sugny, реалізований за підтримки ГО «Стелла», став для дівчини не просто професійною практикою в гуманітарній сфері, а глибоким особистісним перезавантаженням.
ПРОСТІР, ДЕ НЕМАЄ СЕНСУ ХОВАТИСЯ
Центр для біженців — це місце оголених емоцій. Тут люди, які пройшли крізь надважкі випробування, перестають носити маски. Хтось говорить надто багато, хтось плаче посеред кухні, а хтось сміється так голосно, ніби намагається перекричати пережите. І саме в цьому середовищі надмірна відвертість починає сприйматися не як слабкість, а як єдиний спосіб вижити, коли душа більше не має сил мовчати.
«Люди там втратили свої домівки, але не втратили здатності віддавати. Вони все одно наливають тобі чай. Запитують, чи ти вже їла. Діляться останнім печивом, своїми історіями, теплом своїх рук і тихим: “Як ти?”. І ти стоїш посеред усього цього — сонна, виснажена, але водночас сповнена життя, відчуваючи, як твоє серце стає м'якшим».
Волонтерські будні вимагали багато сил: прокидатися о 7 ранку й засинати о 2 ночі просто тому, що не хотілося, аби ці дні закінчувалися. Попри фізичну втому — біль у ногах від постійного руху та в руках від роботи — у цьому процесі було неймовірно багато справжнього життя. Працювати руками й залишати серце відкритим — саме так народжувалися найважливіші речі.
БЕЗУМОВНА ПІДТРИМКА ТА НОВІ СТОРІНКИ СЕБЕ
Часто волонтерські проєкти відкривають у нас приховані таланти, про які ми навіть не здогадувалися через старі шкільні страхи чи невпевненість. Для нашої учасниці Sugny став місцем, де вона нарешті отримала те, чого їй так бракувало в минулому, — безумовну підтримку.
Тут ніхто не сміявся з незграбності чи невміння грати в баскетбол або волейбол. Люди просто показували, пояснювали, чекали й вірили в неї більше, ніж вона сама.
«За ці два тижні я навчилася пекти хліб, висаджувати квіти, малювати мурали, власноруч робити дерев'яні лавочки й ще багато речей, які раніше здавалися мені зовсім не моїми. Але найціннішою була не сама навичка. Найціннішим було відчуття, що ти можеш пробувати, помилятися, сміятися із себе й усе одно залишатися прийнятою».
БІЛЬШЕ НІЖ ПРОФЕСІЯ: КУРС НА ГУМАНІТАРНУ СФЕРУ
Для людини, яка планує розвиватися та працювати в гуманітарному секторі, цей проєкт дав безцінну можливість побачити роботу центру зсередини, відчути його ритм та переконатися у правильності обраного шляху. Водночас волонтерство стало дороговказом: воно показало, що створювати щось власними руками — це також прояв турботи про людей.
«Обіймати дітей, які вже розуміють надто багато для свого віку. Любити обличчя. Усі обличчя. Втомлені, розгублені, прекрасні, живі. Ловити себе на думці, що людяність іноді пахне пральним порошком, вечірніми вафлями з шоколадом, чиїмось парфумом у коридорах і тихим “На добраніч” перед сном. І, мабуть, найважливіше — усвідомлювати, як легко люди можуть стати одне для одного домом».
ПОЧУТТЯ ВДЯЧНОСТІ ТА БАЖАННЯ ПОВЕРНУТИСЯ
Ця поїздка залишила по собі стільки світла, що вперше в житті дівчина поїхала з проєкту з єдиною стійкою думкою: вона дуже хоче туди повернутися.
Вона висловлює безмежну вдячність команді Centre Fedasil de Sugny за довіру, відкритість та по-справжньому теплу, майже сімейну атмосферу, яку їм вдалося створити всередині центру.
Окрема велика подяка звучить і для відправляючої організації:
«Окрема любов і безмежна вдячність NGO Stella за те, що знову повірили в мене, були поруч саме тоді, коли це було потрібно, за людей, яких ви приводите в моє життя, за ці місця, розмови, обійми, натруджені ноги й тепло, яке залишається всередині надовго. Ви зробили моє життя трохи щасливішим».